ПОВНОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ІЛОВАЙСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ НЕ БУДЕ – КОМАНДИР БАТАЛЬЙОНУ “КРИВБАС” ОЛЕКСАНДР МОТРІЙ | ЄСПУ

ПОВНОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ІЛОВАЙСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ НЕ БУДЕ – КОМАНДИР БАТАЛЬЙОНУ “КРИВБАС” ОЛЕКСАНДР МОТРІЙ

Інтерв’ю активіста Єдиного Союзу Патріотів України для gazeta.ua.


44-річний Олександр Мотрій – кадровий військовий, полковник запасу ЗСУ. З 1 червня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на території Донеччини. Командував 40-м батальйоном тероборони “Кривбас”, який виходив з Іловайського котла. За рік був демобілізований. Займається волонтерською допомогою бійцям у зоні АТО.Як оцінюєте ситуацію на фронті?

– Як важку. Ворог підтягує до кордонів і в прифронтову територію війська. Сили Російської Федерації посилюють сепаратистів. Обстановка нагнітається.

Чому політики про це мовчать?

– Бо ми знову прийшли до того, що збройними силами починають командувати журналісти, люди, які не компетентні у цих питаннях. Вони піднімають паніку, тоді як ми повинні боротися за кожного солдата. Не все одразу виходить, але навіщо робити так, щоб із нас знову сміялися і казали, що в нас усі голі-босі – це ж неправда. Забезпечення є, форму дають, машини їздять, паливо є. Журналістів допускають на позиції, а вони потім пишуть, не розуміючи, і винні виявляються врешті-решт офіцери. Багато з’явилося “учасників АТО”. Обстановку в Генеральному штабі не оцінюють адекватно, не виїжджають на позиції для оцінки ситуації. Ми бачимо, що Мінськ – 2 не працює. Обстріли як велися, так і ведуться.

Кому вигідно замовчувати справжній стан справ – президенту?

– Та ні, я не думаю, що це йому вигідно. Просто йому так доповідають. Але насправді є ескалація і противник має зброю, якої нема в української армії. Візьмімо останні зведення з полів – у них є “Джмелі” (реактивний піхотний вогнемет “Джміль”. – ГПУ), яких українська армія не має. Очевидно, також підтягують зараз техніку, яку позабирали в Криму. Великий потенціал бронетехніки: танків, БТРів.

Що в цій ситуації треба робити?

– Не треба чекати якоїсь суперзброї. Якщо з’явиться зброя під патрони 5,56 мм замість 5,45 мм – то її неможливо буде використовувати. До неї не підходять наші боєприпаси. Всі чекають “Джавеліни” (FGM-148 Javelin – американський переносний протитанковий ракетний комплекс. – Gazeta.ua), які знищуватимуть танки. Вони нам будуть не зайві, звісно. Ми маємо ПТУРи (ПТУР – від “Противотанковая управляемая ракета”. – Gazeta.ua), але вони застарілі вже. А “Джавелін” пустив і забув. Ракета пішла, не треба її наводити, супроводжувати. Нашим спеціалістам, аби навчитися, досить місячних зборів – і в атаку, вперед. З іншого боку, якщо ми отримаємо цю зброю, будемо палити їхні танки – чи не використає Росія проти нас у такому випадку авіацію? А протиповітряна оборона у нас слабенька.

Та головне, щоб віра в перемогу не вмирала. Маємо достатні власні сили, наші солдати пройшли бої і отримали необхідний досвід. Треба грамотно їх задіяти. Дивитися, що відбувається на флангах, де можливе оточення, а де – неможливе. Нарощувати у відповідних місцях силу і техніку.

З іншого боку, на Донеччині й Луганщині треба більше говорити про Україну. Щоб люди підтягувалися до Збройних сил України, а не ставали на бік сепаратистів.

Ви їздите на фронт з гуманітарною допомогою і спілкуєтеся з бійцями. Які там настрої?

– Хороші. Готові йти в бій, захищати батьківщину. І командири є достойні. Допомагаємо їм чим можемо. Возимо генератори, бензопили – те, що необхідно. Адже великі колоди не порозпилюєш ручною пилкою.

Зараз безпосередньою допомагаємо 93-ій, 53-ій, 54-ій, 28-ій бригадам. Це стосується як посильної допомоги в зоні бойових дій, так і допомоги демобілізованим. Наша волонтерська група має юристів, які допомагають хлопцям з отриманням ділянок землі, підтвердженням статусу учасника бойових дій. Окрема важлива тема – нагородження особового складу. Тих, хто свого часу здійснив подвиг, а про це мало говорять.

Нагородити – це найперше засвідчити, що про героя пам’ятає батьківщина. Треба вшановувати як загиблих, так і тих, хто лишилися живі. Тоді тільки ми зможемо виховувати патріотизм у наших дітей. Дитина має знати, що в неї батько патріот, що він свого часу виконав свій обов’язок.

Ми другий рік воюємо, а досі є необхідність у волонтерській допомозі. Чому так?

– Коли я починав служити лейтенантом у 1989-му – у боксах стояла техніка, завантажена боєприпасами, заправлена паливом, був залитий антифриз. Уся техніка була підключена до мікрострумів, тобто акумулятори заряджені. Коли йшов із військової служби, техніка не була укомплектована на 50 відсотків. Антифризом добре якщо на 10 відсотків заправлена, мікрострумів не було. Куди все дівалося, незрозуміло. Це якщо коротко про стан оснащення.

Армію свідомо руйнували?

– Однозначно. Вся відповідальність перекладалася з нижчої на вищу ланку. Зараз маємо ситуацію, коли на 40 відсотків війська недоукомплектовані командирами взводів і рот. Мали б приходити з військових кафедр, але їх позакривали. Професійно командувати і приймати рішення загалом нема кому.

Ви виводили людей з Іловайського котла. Остаточного розслідування тієї трагедії так і не провели. Чому?

– Повного розслідування і не буде. Мабуть, у цьому хтось зацікавлений. Як можна звинувачувати 40-й батальйон, який перебував на передньому краї, не маючи достатньої підтримки танками і БМП? У таких умовах дуже складно відступати. Коли вже починається паніка, втримати оборону тяжко. Ми виходили з третього кільця оточення російських військ на автобусах і побитих машинах, в складі 78 людей.

40-й батальйон на той час мав бути виведений на ротацію. Ми із самого початку перебували в секторі Д. Тоді з невідомих причин за тиждень до ротації опинилися в секторі Б. Доти, як батальйон тероборони, несли службу на блокпостах. Від найближчого було 2 км до російського кордону. Тут приходить наказ зайняти взводні опорні пункти. Коли ми розосередилися по них згідно наказу, всі тили лишилися відкриті. Ми здійснили 12 штурмів. Усі – невдалі. Бо ворог за час перемир’я добре закріпився. Там були вогневі точки, обладнані кулеметами “Утьос”. Я це бачив на власні очі, сам виходив на броні. Мої солдати можуть підтвердити. Помилки і справжні цілі тієї операції ніхто не захоче відкривати.

Чи можна було зменшити втрати при виході?

– Виходили з втратами, бо дорога прострілювалася. З будь-якої точки видно техніку, легко наносити удари мінометами і “Градами”. Постійно накривали “Ураганами”. Вночі могли підійти диверсійно-розвідувальні групи і замінувати дорогу. Поранених у моєму 40-му батальйоні (що потрапив у котел. – Gazeta.ua) було 137. Ще до того, як потрапити в оточення, поранили 43 людей. Вбитими втратили 39. До 40 потрапили в полон при виході. 15 досі вважаються зниклими безвісти. Бійці батальйону також захопили в полон 11 російських десантників. Бо першими в бій, у безпосередній контакт із ворогом, вступив саме 40-й батальйон.

Потім був Дебальцівський котел. Його можна було уникнути?

– Так, це очевидна помилка. Коли підрозділи заходили, стали на старі підготовлені позиції. Ними доти користувався батальйон “Київська Русь”. З боку сепаратистів ці точки всі були пристріляні. Противник знав усі координати, де що розташоване. Треба було просто змінити розташування опорних взводних пунктів. Зсунутися, облаштувати запасні й фальшиві позиції, мати шляхи відступу. І якщо в обороні пробили дірку, то на цей випадок треба мати запасний варіант і вихід. Щоб діяла ударна ланка, яка перебувала у запасному районі. Щоб вона могла вийти і відрізати ворогу шлях.