Для чого повертати на службу в ЗСУ військових пенсіонерів, нехтуючи добровольцями? | ЄСПУ

Для чого повертати на службу в ЗСУ військових пенсіонерів, нехтуючи добровольцями?

Почули ми тут Міністра оборони України Степана Полторака, який закликав військових пенсіонерів повернутися до лав Збройних сил України. Та якщо офіцери запасу не повернулися до лав армії тоді, 2014-го чи 2015-го, коли нам потрібна була допомога, коли тисячі добровольців без військового досвіду йшли на фронт із чистого патріотизму, якщо ці офіцери, які «за вислугою років отримали пенсійне забезпечення від держави, житло та пільги і перебувають на заслуженому відпочинку», не зрозуміли тоді, що потрібні «у непростий для країни час», то й зараз навряд чи прийдуть. Ну, хіба що «поліпшити свою пенсію» (чули такий варіант) – і нас особисто сильно лякає повернення до війська людей із такою мотивацією. Але ми хочемо поговорити про інше – як керівництво ЗСУ мотивує нинішніх військовослужбовців продовжувати службу.

Давайте поговоримо про добровольців. Їх в армії залишається дедалі менше. Тих, хто штурмував військкомати, воював у добровольчих батальйонах, переходив у бригади на контракт, аби залишатися на першій лінії. Трирічна втома, проблеми в родинах, стан здоров’я. Але, виявляється, це не ті чинники, що впливають на рішення йти на цивільні хліби після завершення контракту.

Сама армія не дає добровольцям мотивації залишатися у строю, бо їхні навички, знання, досвід і таланти не знайшли належної оцінки у вигляді присвоєння звань та просування по службі. Хіба це не так? За час війни до армії простими солдатами свідомо пішли люди з різних сфер, далеких від неї, з вищою освітою, школою життя за плечима. Опанували військові спеціальності, проявили себе у критичних ситуаціях на фронті, набули військового досвіду, вмонтували себе в армійські будні, мають авторитет серед підлеглих і командирів. І, головне, бачать себе у війську і надалі.

Але армія їх у своїх лавах не бачить. Вік. Якщо тобі вже виповнилося 35 років, Генеральний штаб не дає тобі перспективи стати офіцером.

Сухою канцелярською мовою: згідно з керівними документами, військовослужбовці з числа рядового складу, що мають профільну освіту та бажання продовжувати службу за контрактом, не можуть бути рекомендовані для проходження навчання та призначені на офіцерські посади, оскільки не відповідають за віком. Максимум, на який може розраховувати освічений та досвідчений військовослужбовець – бути допущеним до виконання обов’язків на офіцерську посаду за умови, що має звання сержанта.

Ми питаємо міністра оборони – навіщо вам воєнні пенсіонери в такому разі? Є потенціал, бойовий потенціал. Можливо, воєнним чинушам потрібно нагадати, що армія — це інститут, тісно пов’язаний із розвитком суспільства. Соціальні й економічні процеси в ній відбуваються попри закостенілість і зашореність та незалежно від бажання дієвих осіб системи брати участь у цих процесах. Збройні сили є частиною процесів у державі. І реформи в армії (не кажемо про результати – суто про процес) свідчать, що на неї слід екстраполювати досвід з інших сфер життя. Логістика, утримання та ремонт транспортних засобів, закупівля, устаткування, управління фінансами, інформаційне забезпечення – на все це є готові рішення, які необхідно пристосувати. Є люди, які ефективно можуть всім цим займатись. Те саме й у сфері управління персоналом.

Збройні сили — це роботодавець, а військовослужбовець, доброволець – працівник, мотивувати якого необхідно, зокрема, кар’єрним зростанням. А що робить нині міністерська камарилья з нашими добровольцями? Винищує, виживає з армії.

Навіщо? Далекоглядні кремлівські плани?