Судова влада у змові з виконавчою перешкоджає законному наданню статусу УБД загиблому добровольцю

21 квітня відбулося засідання Дніпропетровського окружного адміністративного суду за поданням проти голови Державної служби у справах ветеранів війни і учасників АТО Артура Дерев’янка, що стосується надання статусу учасника бойових дій загиблому під Мар’їнкою на Донеччині 12 серпня 2014 року воїну-добровольцю із ДУК ПС Мартинову Олександру і на цій підставі статусу члена сім’ї загиблого учасника бойових дій його матері Розі Мартиновій та неповнолітньому сину Богдану Мартинову.

Нагадуємо, в тому бою під Мар’їнкою були розстріляні сепаратистами з т. зв. ДНР 10 з 13 наших воїнів-добровольців із ДУК “ПС”, які виконували гуманітарну місію з обміну військовополоненими між ворогуючими сторонами. Братів Мартинових у тій групі було троє: Олександр загинув одразу, Андрій був тяжко поранений (має  інвалідність), Олег дістав поранення середньої тяжкості, нині його стан задовільний.

Також звертаємо увагу, що суди загальної юрисдикції стосовно інших загиблих добровольців із цієї групи винесли винятково позитивні рішення про визнання як фактів їхньої участі в бойових діях у зоні АТО, так і фактів їхньої загибелі там. Що, відповідно до чинного законодавства, включно із “Положенням про Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій” (п. 9, р. 2), введеного в дію наказом Міністра соціальної політики України № 867 від 10.11.2014, є підставою для встановлення статусу учасника бойових дій особам, щодо яких винесене дане рішення. Законодавча база не має обмежень щодо того, чи ці рішення винесені стосовно живих учасників бойових дій, чи стосовно загиблих або померлих. Безперечно, найвищою мірою несправедливості є ділити, як це робить голова  Державної служби у справах ветеранів війни і учасників АТО  Дерев’янко та його підлеглі, громадян на живих і мертвих. За їхніми словами, якщо воїн загинув у бойових діях, то статус учасника бойових дій йому наданий не може бути. І додаток “посмертно” не може відзначатися в судових рішеннях як законний і допустимий. Такі твердження є антигуманні й антилюдські.

Крім цього, Артур Дерев’янко категорично заявляє, що  Державна служба у справах ветеранів війни і учасників АТО і  Міжвідомча комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій не повинні займатися проблемою надання оскаржуваних статусів воїнам-добровольцям і членам їхніх родин. Але якщо раніше, при перших зверненнях родичів загиблих, він принципово відмовляв цій категорії громадян у праві на даний статус і навіть не визнавав законність судових рішень щодо цього, демонструючи правовий нігілізм, то зараз він бачить розв’язання цієї проблеми у подоланні законної позиції територіальних органів соціального захисту, які при звертанні даної категорії громадян за наданням статусів відмовляють їм. Нова позиція Дерев’янка полягає в тому, що саме цей орган має опікуватися даною проблемою. При цьому він намагається маніпулювати чинною правовою і нормативною базою, намагаючись переконати громадян у тому, що ця база не дає йому і “Державній службі…” в цілому необхідних законних повноважень. Але це не відповідає дійсності. Адже, по-перше, саме на нього як голову “Державної служби…” постановою КМУ №416 від 10.09.14 покладені повноваження з розробки і подання відповідних проектів змін до чинних законів і нормативних документів щодо соціального захисту даної категорії громадян. Отже, якщо він вважає, що наявна нормативна база недостатня для розв’язання певної проблеми, то саме він має подати на затвердження до КМУ, зокрема Мінсоцполітики, відповідні проекти нормативних актів або змін до чинних, привівши їх до вимог, у першу чергу, Конституції України, особливо статей 17, 24, і 46.

Перекладати свої функції та повноваження на місцеві територіальні органи соціального захисту є незаконним. У даній темі вони некомпетентні, оскільки співробітники цих органів не представляють ті державні й недержавні структури, які беруть участь в АТО. Дії цих органів у даній проблемі керуються затвердженим Постановою КМУ №302 від 12.05.1994 “Положенням про порядок видання посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни”. Вже сама назва цього “Положення…” говорить про функції територіальних органів соціального захисту в цьому питання: на підставі наданих громадянином довідкових документів щодо присвоєння бійцю відомством, установою чи організацією, як брала участь в АТО, статусу учасника бойових дій формалізувати цей статус, видавши відповідне посвідчення.

Також Дерев’янко намагається дискримінувати бійців, які брали участь в бойових діях в зоні АТО за ознакою належності до добровольчих підрозділів. Залежно від того, якщо той чи інший добровольчий підрозділ вступив пізніше до певної державної структури — то статус учасника бойових дій його бійці отримають, навіть якщо в новій, державній, структурі, не служитимуть, якщо ж ні — то залишаться без статусу.

Всі ці хиби мають стосунок до судового засідання Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі Олександра Мартинова. Але є й зовсім кричущі “особливості” цього суду:

1. Адміністративний позов щодо незаконних одноосібних дій Артура Дерев’янка з відмови розглядати заяву Рози Мартинової, матері загиблого Олександра Мартинова, на засіданні “Міжвідомчої комісії…”, був поданий в Дніпропетровський окружний суд 12.02.16, а судове засідання у справі було призначене лише за тиждень до фактичного дня засідання.

Це доводить, що:

а) цю справу не включали в систему автоматизованого розподілу справ, тобто судова влада консультувалася з виконавчою стосовно варіантів винесення рішення;

б) виконавча влада чинила тиск на суд.

2. Незважаючи на подане представником позивача, головою юридичної служби ЄСПУ Олексієм Гармашем, клопотання про незаконність представлення інтересів Дерев’янка безпосередньо підлеглим йому співробітником “Державної служби…” Коржом, дане клопотання усно і немотивовано було відхилене судом, і він був у порушення закону допущений представляти інтереси свого шефа. Це — факт корупції з боку Дерев’янка, і суд підтримує цю незаконну дію. Це також вказує на змову суду і вказаних представників виконавчої влади, або на тиск на суд.
3. Суд при розгляді справи відверто і прямо вийшов за рамки заявленої нашою стороною вимоги: “визнати дії Артура Дерев’янка (з ігнорування заяви Рози Мартинової) незаконними і зобов’язати його скликати Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій і на підставі наявного рішення суду розглянути питання надання статусу учасника бойових дій загиблому Олександру Мартинову, а на цій підставі його матері й сину — статусу члена родини загиблого учасника бойових дій. Суд практично нав’язав матері загиблого нову вимогу: зобов’язати територіальне управління соцзахисту населення надати статус учасника бойових дій її загиблому синові, й відповідні статуси їй та онукові. Причому це чинилося грубо, з порушенням процедури з очевидним тиском на позивача та її представника — керівника юрслужби ЄСПУ Олексія Гармаша. Одна з суддів цієї колегії почала відверто нав’язувати позивачу брехню, нібито її представник перешкоджає їй отримати належний статус. Мало того, суд зробив перерву в засіданні, запропонувавши незаконному представнику відповідача підготувати позов на Управління соцзахисту Ленінського району м. Дніпропетровськ за відмову надавати статуси матері й сину загиблого й на наступному судовому засіданні подати цей позов суду.

Отже, наявні відверте, цинічне беззаконня і змова суду з виконавчою владою. Брала в ньому участь, зокрема й суддя Єфанова, яка, між тим, головувала на судовому засідання 10.03.2016, де абсолютно законно і позитивно була розглянута аналогічна справа щодо іншого добровольця, який загинув у тому самому бою, за тих самих обставин — Олександра Малолітнього.

Керівник юрслужби ЄСПУ Олексій Гармаш додає: “Цей “судовий спектакль” не завершився в залі суду… 25 квітня на мій мобільний зателефонував помічник головуючого судді, Борисенко, і переказав мені “рішення суду”, як він сказав, яке полягало в тому, що я маю в письмовій формі підготувати і подати суду нові “позовні вимоги”, проголошені судом на засіданні, що відбулося 21.03.2016. Як то кажуть — коментарі зайві. Влада публічно заявляє про корумпованість і залежність суддів, тільки не додає, що сама їх такими робить”.

Але юридична служба ЄСПУ зупинятися не збирається — попереду Європейський суд із прав людини з проблем як дискримінації громадян України, так і відсутності справедливої судової влади України та використання цієї влади вищими посадовими особами країни.