Зараз дуже часто кажуть, що Україна б АТО й закінчила за кілька тижнів, тільки потрібна була рішучість і мужня воля тих, хто мав можливість зупинити початок терору. А ті, хто мав цю можливість, у відповідь видають свої аргументи: якби Росія не увійшла на нашу територію, то зупинили би. І отримують контрагумент – якби не Росія, АТО взагалі б не було. Хто винен, вічне питання.
В травні, в квітні 2014 року хіба могли ми собі навіть уявити, повірити, що Росія розпочне постачати зброю і терористів. Початок війни був би придушений, реагування військовиків на цю диверсію було майже професійним. Між військовими частинами, які спускалися зверху через Дебальцеве, Вуглегірськ, і тими частинами, які піднімалися знизу через Іловайськ, залишалося 20 або 30 кілометрів – саме стільки їм не вистачало, щоб з’єднатися й повністю відрізати Донецьк. І тоді б, власне, все й закінчилося.
Та нічого не закінчилось. Почалися котли, і перші загиблі на війні. У нас не було розвідки, у нас не було армії, у нас не було розуміння, що взагалі відбувається. Тобто, з ким битись, від кого захищатись, там якісь ніби сепаратисти. Якщо це на рівні “якісь там сепаратисти” в кількості кількох тисяч осіб, яких негласно якось Росія підтримує, тоді це одна справа. Ми Донецьк не здали б. Але коли у Донецьк входить кілька російських батальйонно-тактичних груп — це вже зовсім інша справа. Ми були не готові розпочати з ними збройне протистояння.
Хто міг повірити, що будуть обстріли градами з російської території. Це був показ кремля своєї сили і попередження – бути війні, якщо Україна наважиться на збройний опір. Російська Федерація увійшла на нашу територію. Відкрита, відверта агресія РФ. І почалась історія нової України. Тепер у нас дві історії. До війни і після.
Ми хочемо на нашому сайті, у своїх добірках, розпочати опис нашої історії, яка розпочалася після початку війни. Опис боротьби і становлення нашої держави. Про перемоги, відважність і героїзм українців.
