Що таке “гібридна” війна очима простого бійця? Який в окопах боронить нашу землю. Перебувати в АТО і наражати себе на смертельну загрозу підірватись на міні чи бути вбитим кинутою бомбою чи кулею снайпера, бути обстріляним танками чи гранатометами – це і є найскладніші умови для людського існування на цій війні. Таким життям і живуть бійці. Місяцями, роками під обстрілами. А про всі негаразди соціально-побутового чи медичного характеру, з якими стикаються щодня учасники АТО на фронті, про це прикро й говорити. Який там побут. Яка там медицина. Хто там не був, той і уявлення не має про “гібридну” війну, як люблять так називати цю війну державні можновладці і військове керівництво України. Всі “негаразди”, зазвичай, пояснюються ними тим, що донбаський регіон – це зона військового конфлікту, знову це слово – конфлікту, і тому там не можливо створити належні умови для життя наших бійців. Ми не Америка, додають. Добре, нехай так. Поговоримо про інше.
Тоді, як пояснити суспільні проблеми українських мобілізованих і демобілізованих воїнів, з якими їм доводиться боротись за межами зони АТО? Теж зона конфлікту, тільки уже корупційна. Ще не побувавши в зоні АТО, українським воїнам «підривають здоров’я» вже на стадії військової підготовки. Загалом, досить часті повідомлення в медіа у 2014-2016 роках про смерті українських військовослужбовців на полігонах і у військових частинах дають чіткий сигнал суспільству, що солдати проходять військові навчання у зовсім ненормальних соціально-побутових умовах, які, відповідно, впливають негативно на їхнє фізичне і психічне здоров’я. Умови проживання військових на полігонах вже неможливо пояснити ані словами «там йде війна», ані «бойовими діями супротивника», ані іншими поясненнями, характерними для АТО. Один з останніх кричущих фактів нелюдяного ставлення влади до українських мобілізованих чоловіків і солдат-контрактників – приклад 128-ої гірсько-піхотної бригади. Осінню 2015 року бійців цієї бригади поселили на Яворівському полігоні без електрики та дров у дірявих наметах, розставлених прямо на багнюку і калюжі, не поставивши під низ хоча б якісь дерев’яні підставки. Згодом, у січні 2016 року, ті ж бійці 128-ої бригади три доби змушені були ночувати надворі при мінусовій температурі і без нормального харчування (мали тільки сухі пайки) на станції Добросин Жовківського району Львівської області, чекаючи своєї передислокації на полігон «Широкий лан». І подібних прикладів безліч. Вояків багато, немає грошей, бюджет пустий, на всіх не вистачає – пояснює влада. Потерпіть. Все налагодиться. Добре, давайте поговоримо про друге.
Від початку АТО на Донбасі залишається невирішеною всеукраїнська проблема браку медичних установ, не кажемо вже про установи для фізичної реабілітації українських воїнів і центрів для надання їм психологічної допомоги. Також прикро констатувати, але у держбюджеті 2017 року майже відсутні кошти для компенсації підприємствам, установам та організаціям за нарахування і виплату зарплати мобілізованим до армії співробітникам, що є величезною суспільною проблемою, адже породжує ризик втрати заробітної плати у тих воїнів АТО тоді, коли вони захищають суверенітет України на Сході держави, що, звичайно, погано впливатиме на їхній сукупний сімейний дохід. Воюючи за Україну, спеціалісти у різних галузях економіки за цей час занедбуватимуть свої професійні знання і навички і, відповідно, зменшуватимуть свою цінність на професійній ниві після завершення участі в АТО, що може стати причиною їхнього звільнення у майбутньому, особливо у тому випадку, коли отримають фізичні травми, несумісні з продовженням виконання своїх обов’язків на попередній роботі. Крім усіх вищезазначених проблем, іще існує сумна тенденція до відкриття кримінальних справ проти демобілізованих бійців, їхнього знеславлення.. Інша нинішня проблема українських захисників Батьківщини – надто повільний процес надання житла і виділення земельних ділянок під житло, за що учасники АТО борються і проводять численні пікети і мітинги біля міських рад та облдержадміністрацій по всій Україні, і це при тім, що кількість споруджених новобудов невпинно зростає якраз упродовж двох останніх років. Водночас у державі прокручують вже цілі афери із землями, виділеними учасникам АТО. І порушення права пільгового перевезення у громадському транспорті – це ще одна суспільна проблема, яку учасники АТО часто відчувають на собі, коли їм відмовляють у законному безкоштовному проїзді. Можна сказати, що стає очевидно, в Україні існує багато труднощів, які учасникам АТО потрібно долати і поза територією проведення АТО – у так званому мирному житті. І прийшла пора не говорити, а діяти. Нам всім потрібно об’єднуватись і гуртуватись в єдиний кулак, вливатись в патріотичні союзи і боротись за свої права. Тільки так і не інакше. Як бачите, другого виходу немає. Потрібно не тільки знати свої права, а й захищати їх.
Пам’ятка “Статус члена сім’ї загиблого”. Пам’ятка містить покрокову інструкцію щодо оформлення необхідних документів для отримання статусу члена сім’ї загиблого. Також надається інформація щодо соціальних пільг, на отримання яких мають право члени сім’ї загиблого. Сім’я, батьки та утриманці військовослужбовців, які загинули в АТО мають право на виплату одноразової грошової допомоги та допомоги на поховання. Дізнатися про порядок виплат, перелік необхідних документів та список корисних контактів можна у електронній версії пам’ятки «Виплати сім’ям загиблих» Завантажити пам’ятки можна тут.
http://dsvv.gov.ua/aktualni-py
