Хочемо поговорити про чиновників і про портрети на стінах їхніх кабінетів. Немає ніякого закону, який би вказував — потрібно обов’язково тримати в кабінеті портрет президента, прем’єра, чи міністра. Однак, ми не бачимо жодного кабінету чиновника, де б не висіла ця атрибутика. Розмір зображення, епічність масштабу і жанру, пропорційна масштабу самого чиновника. В зам. зава якогось провінційного департаменту — це буде фотокопія з кіоску за три копійки. В міністра висітиме метровий, добротний вождь, в такій же грандіозній золоченій рамі. Вождь пильним оком спостерігає за всім, що відбувається в кабінеті Петровича всю каденцію, років п’ять. Потім приходить робочий, стає на табуретку, без особливих почестей вождя знімає і несе в якийсь муніципальний підвал. В кожному адмін. будинку певне є склад відставних портретів. Декотрим з них іноді щастить — їх за яких кілька років протирають і вкотре виносять на білий світ — мовчазним суровим поглядом знову надавати авторитетності кабінетам і їх жителям. Північні корейці плачуть над портретами своїх вождів. Комуністи цілують портрет Сталіна в ордена на бюсті, чи Путіна в губи. А нашим він для чого? Навіщо вам зображення президента в кабінеті, в 21 столітті, коли навколо дрони, електрокари і онлайн освіта? Невже думати допомагає?
Чому в них не стоять портрети Нігояна, першого вбитого на Майдані за нашу свободу? Чому нема портретів тих, котрі заживо згоріли в боях з російськими окупантами? У нас багато героїв. Та немає патріотів серед чиновників.
Були колись в 90-ті такі собі картинки, які переливались і змінювали зображення в залежності від кута зору. Так і портрети Кучми, Ющенка, Януковича переливалися один в одного. Не мінялися і не міняються тільки чиновники під портретами. Пора їх міняти, як і портрети в кабінетах.
