«Музичний батальйон» — патріотичне об’єднання професійних українських виконавців, які ще з 2014 року підтримують своїми піснями захисників на Сході України. На їхньому рахунку — кілька тисяч організованих концертів для військових, місцевого населення та навчальних закладів країни. Речник «Музичного батальйону» Євген Їжак пригадує перші поїздки на передову та докладно розповідає про всіх музбатівців
— Як давно виступаєте для військових?
— Наш гурт ТаRuta давав концерти ще під час Революції гідності. Пригадую, що випадало грати на Майдані й о 4-й ранку. А перед військовою аудиторією вперше виступали на Великдень 2014-го. Саме тоді на полігонах готувалися підрозділи добровольців. Тож розуміли, наскільки важливо підтримати хлопців, які свідомо пішли на війну. Після боїв на горі Карачун та визволення Слов’янська й була перша поїздка в район бойових дій. Пам’ятаю, як за Ізюмом нас зупинили й одягли всіх музикантів і журналістів у каски та бронежилети. Було трохи моторошно заїжджати на територію, де відбуваються бойові дії.
— «Музичний батальйон» — масштабна фундація. Скільки колективів у його складі?
— До нашого об’єднання входять гурти «Тінь сонця», «Очеретяний кіт», ТаRuta, «Гайдамаки», «Друже музико», OLEUM, Fata Morgana UA, Vroda й співачка Ека. Це постійний склад. Але часто долучаються до наших поїздок й інші українські гурти та співаки. Усе добровільно й на волонтерських засадах.
— Виступаєте тільки для військових чи й перед цивільною аудиторією?
— Спочатку ми підтримували піснею лише бійців, але із часом зрозуміли, що цього замало. Треба розширювати свою діяльність і на цивільне населення, налагоджувати з ним контакт, спілкуватися. Кожного разу, як їхали до бійців, обов’язково якогось дня робили концерт на площі міста. Пізніше разом із військовими почали організовувати для місцевих різноманітні свята. У Торецьку, наприклад, взяли на себе концертну програму, а військові облаштували польову кухню.
— Наскільки мені відомо, ви їздите й до своїх, так би мовити, наступників — у мистецькі школи? Чому саме туди?
— До війни на Донбасі не були популярними українське слово та українська пісня, тому там і стало можливим утворення цих сепаратистських рухів і квазі-республік. Тепер ми чудово розуміємо, що просвітницьку роботу треба було робити ще 25 років тому. Але тоді ми, митці, не усвідомлювали всього масштабу цієї проблеми. Тому, аби такого, що сталося 2014 року, більше ніколи не повторювалося, ми, крім того, що підносимо бойовий дух військових, працюємо з молодим поколінням. Наприклад, віднедавна взялися допомагати майбутнім митцям із прифронтових населених пунктів. Насамперед привозимо нашу збірочку-співанку «Щедра коляда». Вона помітно відрізняється від попередніх і розрахована на молодих митців. Унікальність її в тому, що це не просто диск, а саме співанка: книжечка, у якій є текст пісні, ноти вокальної партії та гітарні акорди. Тобто людина слухає диск і разом з тим може вивчити будь-яку пісню, яка їй сподобалася. Там і авторські пісні про Новий рік та Різдво, і обробки колядок і щедрівок відомих виконавців.
— Молодь активно долучається до ваших заходів. Чим заманюєте?
— «Музичний батальйон» має проект «Кобзарська сотня». Ми возимо митців у різні навчальні заклади. І діти можуть наживо поспілкуватися з тими музикантами, яких до цього вони бачили тільки в Ютубі або на телебаченні. Розповідають, що беруть автографи, фотографуються. А митець ще й розкаже, чому він у «Музичному батальйоні», чому їздить на фронт, підтримує українську пісню. Цей проект у нас довготривалий і відбувається як на Півдні, так і на Сході країни. Така собі «лагідна українізація», де кожен гурт має свою цікавинку для молоді.
— І в кого яка?
— Музиканти ТаRuta, для прикладу, розповідають про український фольклор різних регіонів країни. Ми міксуємо сучасний ритм із нашим фольклором за рахунок різноманітних українських інструментів. А от Сергій Василюк із гурту «Тінь сонця» любить поєднувати музичний виступ із лекціями з історії. Визвольний рух в Україні та Гайдамаччина — то його фішка. Одесити із «Друже музико» завжди розповідають про козацьке мистецтво й народні інструменти, які, до речі, лідер гурту Максим Трубников сам і створює.
— Ваше об’єднання запровадило також щорічний рок-фестиваль «Дунайська Січ» у Бессарабії. Чому саме там?
— 2014 року ми побачили, що проблемним регіоном в Україні є не тільки Донбас, а й Одещина та деякі інші регіони. Саме в Ізмаїлі відбувались акції щодо відділення й формування «Бессарабської Народної Республіки». Власне тому «Музичний батальйон «Дунайська Січ» започаткував і щороку проводить рок-фестиваль. Цьогоріч, до речі, він став міжнародним, бо приїхало чимало й іноземних колективів. Обов’язкова умова для них — заспівати хоча б одну пісню українською. І знаєте, у литовців чудово вийшло. У Бессарабії ми хотіли показати, що українська мова — це модно, а український рок — це сучасна класна пісня, не гірша за іноземні. Щоразу у фестивалі беруть участь нові колективи. Так і вийшов збірник пісень «Коло річки, коло гаю, коло тихого Дунаю».
— Крім цього збірника, «Музичний батальйон» випустив іще кілька тематичних дисків?
— Ми ж музиканти. Ми робимо те, що вміємо, — пишемо пісні про захисників. Цього року в нашого гурту вийшов альбом «За нашу і вашу свободу» — альбом військових пісень, які ми написали за роки війни. Та й кожен із колективів об’єднання має дуже багато пісень, присвячених нашим бійцям. Так і записали диск із піснями війни «Співай, козаче, нехай ворог плаче», які безкоштовно роздаємо всім військовим. Їм же приємно, що пісні пишуть про сьогодення, про сучасних героїв. Приїжджаємо до хлопців, і вони завжди просять заспівати саме про них — пісню, у якій людина пізнає себе. Також вони дуже люблять драйвові й патріотичні пісні, які підносять бойовий дух.
— У вас насичена подіями творчість. Як колектив гурту ставиться до таких частих поїздок?
— Наші музиканти завжди готові вирушити в дорогу й ніколи не скаржаться на погані умови або надмірну завантаженість. Навіть дівчата просяться з нами, але ми їх рідко беремо. А концертів справді багато. Колись я ще рахував їхню кількість, та після 500 іще 2014-го перестав. Ми намагаємося за день провести три виступи. Більше — ні, бо розуміємо, що сили потрібні й на наступні дні. Нас не зупиняє ані погода, ані бойова обстановка. Ми часто виїжджали на концерт із вщерть заповненою машиною волонтерської допомоги. Якось приїхали на позиції, розвантажили авто й відійшли попити чаю. Якраз тоді й почався обстріл цієї місцевості «Градами». Ми, звісно, заховалися в укриття. Та коли обстріл припинився, побачили, що газелька повністю згоріла. І ми зрозуміли, що будь-якої миті на фронті може щось прилетіти. І добре, коли встигнеш заховатися.
— Напевно, траплялися незвичні місця для виступу?
— Якось давали концерт у 20-му батальйоні тероборони, який тоді стояв іще під Донецьком. На вулиці — мінус 27. А в автобусі обидві пічки зламалися. Поки їхали з Києва, ледь не перетворилися на бурульки. Думали, зігріємось на місці. Але в селі, де мали виступати, також ні електрики, ні опалення. Тож «відігрівалися» в клубі, де було всього плюс п’ять. Радіомікрофони відмовляли, а пальці примерзали до струн. Однак ми провели повноцінний концерт. А ночували вже в хлопців на позиції. Там були буржуйки й нарешті гаряча кава.
