Інформація стала зброєю | ЄСПУ

Інформація стала зброєю

Фантазія російських пропагандистів у створенні фейків не має меж, а сучасні технології дозволяють їм поширюватися як паразитам

Минулого місяця проросійські «майстри слова та гострого пера» продовжували уважно відстежувати та «правдиво» висвітлювати події, які відбуваються в Україні. Приміром, на пропагандистському каналі «Росія-1» український екс-нардеп Ігор Марков заявив, нібито під час подій Революції гідності «екстремісти з «Правого сектору» насамперед захопили крематорій», де спалювали тіла загиблих майданівців.

Як говорять українські експерти із групи «Інформаційний спротив», це стара дезінформація часів Майдану, якою «корисні ідіоти Путіна» вкотре намагаються дискредитувати Революцію гідності, заразом підвищивши свій рейтинг.

Водночас інформаційна агенція з Харкова повідомляє, що в місті Лубни пенсіонери «полюють на голубів». Основою для цього фейка став пост одного з користувачів Facebook. Пані почула цю історію в одному з кіосків з продажу преси. Чергова історія російської пропагандистської машини, чимало яких — про розіп’ятих хлопчиків; оплату проїзду сіллю у маршрутках тощо — ми вже чули. У даному випадку хотілося б зауважити, що коли журналіст прагне повідомити читачу об’єктивну інформацію, він використовує більш достовірні джерела, ніж газетні кіоски, інакше все сказане може бути невірно витлумачене.

Були ще історії про появу на Донбасі «третьої сили» та про «наступ ЗСУ», про те, що невідомі посипають вулиці Києва отрутою, про те, що «хунта» готує міжнародних терористів із «російських» офіцерів, які нібито втекли від Путіна тощо. Словом, фантазія російських пропагандистів у створенні фейків не має меж. А сучасні технології дозволяють їм поширюватися як паразитам.

— Нині проти України ведуться і конкретні інформаційні атаки, і часом поширюється неперевірена, недостовірна інформація, — говорить Надзвичайний і Повноважний Посол Великої Британії в Україні Джудіт Гоф. — Інформація воєнізується, тобто перетворюється на зброю і використовується для того, щоб дезорієнтувати та розколоти громади. Україна стала однією з перших мішеней сучасної інформаційної війни, яку Росія розв’язала із блискавичною швидкістю, зокрема за допомогою соцмереж. Канали пропаганди, що поширюють нісенітниці, часто відтворюють інформацію з достовірних джерел і структур в контексті власних ворожих наративів.

Сьогодні російські інформаційні інтервенції виявлено не тільки в Україні, а й у президентських виборах у США, британському голосуванні за Брекзіт, каталонському референдумі, втручанні у вибори в кількох європейських країнах.

— Загалом фейки прийшли в дуже підготовлений для них світ. Реклама і пропаганда, інтереси влади або власників заполонили інформаційний простір, — говорить доктор філологічних наук, професор, спеціаліст у галузі інформаційних війн Георгій Почепцов. — Проте фейк не страшний, поки його не запускають в обіг системно й індустріально. Тоді з одиночного струмочка він може перетворитися на могутню інформаційну річку, яка змітає на своєму шляху будь-які політичні фігури й навіть режими.

Доктор філологічних наук, професор, спеціаліст у галузі інформаційних війн Георгій Почепцов:

«Фейки прийшли в дуже підготовлений для них світ. Реклама і пропаганда, інтереси влади або власників заполонили інформаційний простір. Проте фейк не страшний, поки його не запускають в обіг системно й індустріально. Тоді з одиночного струмочка він може перетворитися на могутню інформаційну річку, яка змітає на своєму шляху будь-які політичні фігури й навіть режими»

Саме поняття фейкових новин можна тлумачити по-різному — залежно від контексту й цілей їхнього поширення. Наприклад, відоме видавництво Collins затвердило визначення: «Фейки — це фальшива, часто сенсаційна інформація, розповсюджена під виглядом новин». Проте деякі фахівці говорять, що люди почали називати фейковими новинами все, з чим вони не погоджуються і що їм не подобається.

BBC пропонує таку класифікацію фейків: неправдиві новини, поширені навмисно; новини, які містять правдиву інформацію, але не є цілковито точними. Другий вид фейків може виникнути, якщо журналісти чи блогери не перевірили всі факти, перш ніж опублікувати матеріал, або перебільшили деякі з них.

Тут за приклад, за словами Джудіт Гоф, можна навести один із британських таблоїдів, який відніс столицю України до найнебезпечніших міст світу поряд із Могадішо та Дамаском, завдавши цим шкоди іміджу країни.

Фейк, як і свого часу чутка, побудований так, щоб задовольняти інтереси й очікування читача, бо тільки так він має шанс на поширення. Не поширюватиметься й те, у чому немає новизни, адже фейк — це новина. Він також живе в менш контрольованих середовищах, як у радянський час було з чутками й анекдотами. Вони також добре поширювалися в усному середовищі, яке не так легко було контролювати владі, чиїм аналогом нині й є соцмережі.

— Соцмедіа дали голос мільйонам, але водночас вони забрали в них увагу, бо соціально-технічні платформи так ними управляють, що мало хто може позбутися своєї залежності від мережі. Нині інтернетзалежність відгородила людей від реального світу, а якщо додати сюди телесеріали й відеоігри, то виявиться, що світ зник зовсім, — каже Георгій Почепцов.

Зазвичай будівля фейкової дійсності невдовзі руйнується, бо реальність виявляється сильнішою. Але розпізнавання фейка постфактум не має значення, бо вибори або референдум уже відбулися.

Тож розпізнаванню неправдивих новин нині слід приділяти велику увагу. І саме задля цього у 50 школах України впроваджують інфо-медійну грамотність «Вивчай та розрізняй (L2D)», мета якої — формувати здатність розрізняти серед медіа-контенту пропаганду та дезінформацію.

— Навіть в умовах мирного життя ми спостерігаємо ситуацію, коли на наших дітей виливається потік інформації. Вони можуть отримати її з величезної кількості електронних джерел, і ми не можемо захистити їх від, наприклад, неправдивої інформації. Але ситуація для нас, українських громадян, стає ще складнішою через те, що ми всі живемо в умовах гібридної війни. І тут дуже важливо для виживання нашої держави, щоб громадяни розуміли і вміли критично мислити. Медіа-грамотність є абсолютно необхідна життєва навичка для кожної сучасної людини, — говорить міністр освіти та науки України Лілія Гриневич. — Після апробації цієї ініціативи вироблені практики будуть поширюватися на всі школи України.

 

США створили центр для боротьби з дезінформацією

Державний департамент США та Пентагон підписали меморандум про переказ $40 млн з Пентагону до державного американського центру (Global Engagement Center, GEC), що був заснований 2016 року для боротьби з ісламістською пропагандою. Проте згодом його мандат був розширений: тепер установа також займається протидією дезінформації, яку спонсорують уряди, повідомляє американське видання Politico.

— Це фінансування має вирішальне значення для того, щоб ми продовжили агресивно реагувати на зловмисний вплив та дезінформацію та могли створити більш глибокі партнерські відносини з нашими союзниками, Кремнієвою долиною та іншими партнерами в цій боротьбі, — заявив Стів Гольдштейн, заступник держсекретаря США з питань публічної дипломатії і державних справ.

Politico відзначає, що хоча в заяві прямо не було сказано про протидію саме російській пропаганді, але очевидно, що йдеться про неї.

 

Британців навчатимуть розрізняти фейки через мобільну гру

Як пише The Guardian, мета гравців Bad News полягатиме в тому, щоб створити власну «імперію фейкових новин», завдяки чому вони зможуть зрозуміти пропагандистські тактики. Вчені сподіваються, що завдяки грі вдасться «вакцинувати» громадськість проти засилля дезінформації.

«Ідея полягає в тому, що коли ви побачите ці тактики й використаєте їх у грі, ви зможете чинити їм опір, — каже дослідник Сандер ван дер Лінден. — Ми хочемо, щоб громадськість дізналася, що ці люди роблять, поставивши себе на їхнє місце».

Гравці Bad News повинні нарощувати кількість підписників у Twitter, спотворюючи правду, поширюючи фейки, розділяючи об’єднаних та відволікаючи увагу. Водночас їм належить не втрачати довіру своєї аудиторії.

На запитання про те, чи існує небезпека, що Bad News може переманити гравців на «темну сторону», дослідник із Кембриджського університету відповів, що варто ризикувати, «зважаючи на те, скількох людей ми завдяки цьому зможемо навчити».

Роман ВУС, «Народна армія»