Такий шлях за чотири роки війни пройшов молодший лейтенант Максим. За освітою він юрист, але не пішов працювати за фахом, а вирішив стати військовим. Іще 2002 року, коли цю професію в Україні вважали далеко не найпрестижнішою, пішов у військкомат і уклав контракт. Потрапив служити в 30-ту механізовану бригаду водієм. На цій посаді в рідній частині у квітні 2014 року його й застав початок російської агресії проти України.
За роки війни він побував у різних місцях і різних ситуаціях. Виходив з оточення під Дебальцевим, брав участь у боях під Волновахою й Докучаєвським. Фронтове життя ще більше мотивувало Максима й переконало його в правильності зробленого колись вибору. А ще в тому, що треба стати офіцером і продовжувати кар’єру в іншій ролі. 2016 року Максим закінчив тримісячні офіцерські курси. Йому було присвоєно офіцерське звання молодшого лейтенанта.
Сьогодні Максим — заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення, разом зі своїми підлеглими виконує бойові завдання в районі населеного пункту Піски. Ділянка відповідальності його роти небезпечна й складна. Тому офіцер робить основний акцент у роботі з особовим складом на зміцненні морально-психологічного стану та вольових рис солдатів.
Роки служби, бойовий досвід і, звісно, освіта дали змогу йому стати мудрим наставником і надійним товаришем. Саме за це Максима поважає й цінує як командування механізованої бригади, так і ввірений йому особовий склад.
Олександр КІНДСФАТЕР, «Народна армія»
